Valentyna Denysenko, podjetnica, družbena aktivistka, Harkov, Ukrajina.
Nato pa pride trenutek odločitve: ostanemo v Harkovu in ne gremo nikamor. To je bila zavestna odločitev. Kaj je bil razlog zanjo? Živimo na bolj ali manj varnem območju, imamo rastlinjak, morda lahko kaj naredimo za mesto. Nadaljevali smo z delom, zjutraj šli v službo, porezali kalčke. Dekleta so bila zelo prestrašena. Mirila sem jih, da so obstreljevanja daleč stran. Ko smo 26. februarja odpremili izdelke v trgovino, je skladiščnik povedal, da smo v zadnjih dneh prvi, ki smo dostavili blago. Vedeli smo, da, prvič, ne bomo izgubili svoje službe, drugič, da so ljudje potrebovali naš izdelek, tretjič, imeli smo veliko pridelkov in zato smo morali z njimi nekaj narediti. Toda kljub vsemu so naše pridelke prepovedali pošiljati, ker niso bili vključeni v socialno košarico, v kateri so bili krompir, čebula, korenje, rdeča pesa.
МІЙ ЧАС Х
Валентина Денисенко, підприємиця, громадська активістка, Харків
Безпека для себе та оточюючих, сгуртованість, і нема місця метушні. Це, напевно, як у хирурга в той момент, коли він бере скальпель. Його дії виверені, він чітко впевнений в тому, що робить. Потім момент прийняття рішення: ми залишаємось у Харкові і нікуди ні їдемо. Воно було усвідомлене й виважене. Чим обумовлене? Ми живемо в більшменш безпечному районі, у нас теплиця, можливо, ми зможемо щось робити в місті. Ми продовжували працювати, вранці виходили на роботу, зрізали свій мікрогрін. Дівчата-працівниці були дуже перелякані. Я їх заспокоювала, що це не до нас прильоти. Коли ми відвантажувати товар на магазини 26 лютого, то комірник сказав, що ми перші, хто привезли товар за останні дні. Ми знали що, по-перше, не можна втрачати роботу, по-друге, наш продукт потрібен людям, по-третє, в нас його багато, і з ним щось треба робити. Але попри все, наш товар заборонили до відвантаження, бо він не входить до соціального кошика (картопля, цибуля, морква, буряк).