Natalia Chermoshentseva, družbena aktivistka, Herson; Kijev, Ukrajina.
Prve besede, ki sem jih slišala 24. februarja zjutraj: »Vstani, draga, začelo se je. Kad moramo napolniti z vodo.” Nato smo poklicali sestro, mamo in prijatelje. Takrat so vsi spali. Seveda so spali, saj ljudje običajno spijo ob 5. uri zjutraj in ne čakajo na bombardiranje. Prvi dan sem čutila strah in zmedenost. Nisem verjela, da bi lahko izbruhnila vojna v polnem pomenu. Kako je to mogoče v 21. stoletju? Pravijo, da stres vsak doživlja na svoj način: ali se bori, ali pobegne, ali zamrzne. Jaz sem občutila vse troje.
Njena zgodba
Перші слова які я почула зранку 24 лютого «Кохана, вставай, почалось. Треба набрати води у ванну». Потім телефонні дзвінки сестрі, мамі, друзям. Всі спали. Звісно спали, бо люди сплять о 5-й ранку, люди не очікують бомбардувань, точніше не очікували. Перші дні я пам’ятаю як суцільний страх та розгубленість. Я не вірила, що може початись повномасштабна війна. Як таке може бути у 21 сторіччі? Кажуть що кожна людина проживає зустріч зі стресом по своєму: бий, біжи або замри. Мені здавалось, що я відчуваю все одночасно.