Liudmila Kurkurina, ravnateljica srednje šole v Černozemu, Yakymivka, Ukrajina.
Okupacija, okupator, okupacijski red, kolaboracija, kolaboracionist … Prepričana sem, da si nihče od nas niti v sanjah ni predstavljal, da bodo ti zgodovinski pojmi iz druge svetovne vojne postali del našega današnjega besednjaka.
24. februar je grozen datum, ki je razdelil naša življenja na »prej« in potem«. Kaj je bilo »prej«? Zabavne in živahne šolske počitnice, zanimivi projekti, sanje, ki so prinesle spremembe, otroški nasmehi in seveda naša najboljša šola – mala vaška šola, imenovala Černozem, ki je bila v ospredju sprememb v izobraževanju v skupnosti Yakymivka. In »potem« imamo orožje, tone orožja vsepovsod. Izobraževalni proces je prekinjen! Prestrašene oči učencev na spletu. Vprašanja in obup v očeh njihovih staršev. Kolegi, moji najboljši, močni, nezlomljivi kolegi, ki so se odločili delati celo pod okupacijo!
ВІРИМО В УКРАЇНУ
Куркуріна Людмила, село Чорноземне Якимівської громади Мелітопольського району Запорізької області, директорка КЗ Чорноземненська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Окупація, окупант, окупаційний порядок, колаборація, колабораціоніст… Впевнена, що ніхто з нас, навіть у вісні не уявляв, що ці поняття історії Другої світової війни, стануть характеристиками сучасного життя. 24 лютого — страшна дата, яка поділила наше життя на «до» і «після»! Що було «до»? Веселі яскраві шкільні свята, цікаві проекти, мрії, які ставали змінами, посмішки дітей і, звісно, наша найкраща веселкова школа — маленька сільська школа в селі Чорноземне, яка є авангардом змін в освіті Якимівської громади. І «після» — зброя, причому в якійсь нереальній кількості та звідусіль. Навчання призупинено! Перелякані оченята учнів. Питання та розпач в очах батьків. Колеги, мої найкращі, сильні, незламні колеги, які просто вирішили працювати, навіть в умовах окупації!