Valentina Andreeyva, učiteljica zgodovine, ravnateljica liceja Kamyanoyaruzsky, vas Kamyana Yaruha, regija Harkov, Ukrajina.
Skrili smo se v kleti naše hiše, prisluhnili vsakemu glasnemu zvoku. Dnevi in noči so postali enaki. Delala sem, ker sem morala ohraniti šolski pouk, a brez koledarja si nisem mogla zapomniti niti datuma niti dneva v tednu. Štela sem le dneve od začetka vojne. Vojne so krute, nesmiselne. Nekaj dni kasneje so družine začele zapuščati vas. Odpeljali so se, zapustili vse, zabili okna hiš, kot objokane oči. V moji družini nismo načeli vprašanja evakuacije Z vsakim članom moje družine so povezane usode mnogih ljudi. Doma smo! Na svoji zemlji! Tu smo lahko najbolj koristni! Tu ostanemo! In naredili smo prav. Od vseh štiridesetih zaposlenih v šoli sta odšla le dva. Vsi drugi so nadaljevali z delom, vsak na svojem koncu.
ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Андрєєва Валентина, вчителька історії, директорка Комунального закладу «Кам’яноярузький ліцей», с. Кам’яна Яруга, Харківська обл
Далі ховались у підвалі будинку, прислуховувались до кожного гучного, чи не дуже, звуку. Дні та ночі стали однаковими. Я працювала, бо треба забезпечувати життєдіяльність школи, але без календаря не могла згадати ані дату, ані день тижня. Рахувала тільки дні з початку війни. Війни жорстокої, безглуздої. Через декілька днів з села почали виїздити сім’ї. Їхали, покинувши все, забивши дошками заплакані очі-вікна будинків. У моїй сім’ї питання їхати в евакуацію навіть не виникало. За кожним із членів моєї сім’ї стоять долі багатьох людей. Ми вдома! Ми на своїй землі! Ми повинні приносити користь саме тут! МИ ЗАЛИШАЄМОСЬ! Як же я правильно вчинила, залишившись. З усіх працівників школи, а їх 40, евакуювались тільки двоє. Всі інші працювали і продовжують працювати, кожен та кожна на своєму місці.